Заяця-козака обрала лікарка Родіка Кадар, коли наприкінці консультації у своєму кабінеті в Шомкута Маре, Марамуреші, пацієнтка дістала зі своєї сумочки кілька зроблених власноруч вовняних ляльок. Пацієнткою була Людмила Плужнікова, 50-річна українка, яка народилася в Харкові, другому за величиною місто України та адміністративному центрі однойменної області на північному сході країни.
Пані Плужникова прибула до Румунії в березні 2022 року, рятуючись від російського вторгнення. 24 лютого 2022 року вона прокинулася о п'ятій ранку від звуків сирен і чогось схожого на феєрверки. Через півтори години, гуляючи з собакою, вона побачила вулиці повні машин і людей, що виїжджали з міста. У багатьох із собою була лише «тривожна валізка» — багаж із найнеобхіднішими речами, які населенню сказали тримати напоготові. Вона була вражена, але думки були деінде: чотири місяці тому їй зробили операцію на рак товстої кишки, і того ранку в неї був запис на прийом до онколога. Вона зуміла потрапити до лікаря і, простоявши три години у черзі до аптеки, купити собі ліки. Люди штурмували магазини та аптеки в спробі запастися.
Опівдні, прийшовши додому, вона дізналася, що громадський транспорт зупинився. Більше нічого не ходило. У другій половині дня обстріли почали лунати дедалі голосніше і, разом з 25-річною дочкою, собакою і котом, вони сховалися в підвалі дитячого садка біля своєї багатоповерхівки. Там вони зустрілися з її матір'ю, яка жила в сусідньому будинку і провели в укритті разом десять днів. Там було близько 100 людей, серед яких і маленькі діти. Багато хто прийшов зі своїми домашніми тваринами. Спочатку вони сиділи на стільчиках, потім користувалися ліжечками дитячого садочка. Вранці були дві години, між 6:00 і 8:00, коли бомбардування припинялися, і вони могли піти додому переодягнутися, приготувати їжу, помитися.
У якийсь момент вони дізналися, що до сусідньої школи дісталися росіяни, і почали питатися, чи не краще було б покинути місто, тим паче, що пані Плужнікова мала пройти сеанс хіміотерапії. Оскільки громадського транспорту більше не було, а таксисти відмовлялися приїжджати через небезпеку, за допомогою подруги вони знайшли когось, хто може відвезти їх на вокзал. Він попросив 200 євро. Разом із донькою та собакою вони поїхали. Пані Плужнікова була надто слабка, щоб нести кота, тому залишила його матері, яка не хотіла залишати місто.
Після двох днів подорожі переповненими потягами, вони прибули до Ужгорода, міста на заході України на кордоні з Польщею, де у них були друзі. Вони пробули тут три дні, відпочили і заспокоїлиись за цей час. Хотіли поїхати до Польщі чи Румунії, бо чули, що там добре приймають, а пані Плужнікова могла б продовжити лікування. Оскільки на в’їзді до Польщі треба було довго чекати, хтось порадив їм їхати до Румунії. Так вони приїхали до Сігету Мармацієй, 10 березня.
Пані Плужникова була втомлена, зневоднена та розповіла волонтерам з митниці про свою хворобу, і про те, що їй необхідно пройти хіміотерапію. Волонтери викликали швидку допомогу, яка доставила її до лікарні в Сігеті, де вона пройшла сеанс хіміотерапії і залишилася на п’ять днів, в той час, як її доньку розмістили в баптистській церкві.
Двоє волонтерів з баптистської асоціації допомогли знайти квартиру в Бая-Маре, куди вони переїхали після того, як її виписали з лікарні в Сігеті. Ті ж волонтери також супроводили її до лікарні повіту Бая-Маре, куди їх скерували лікарі з Сіґету. От тільки аналізи, зроблені тут при підготовці до нового сеансу хіміотерапії, виявилися дуже поганими. Довелося робити операцію. Операція пройшла успішно, і, після виписки, лікарі її підбадьорили: “ Можеш іти з Богом, все дуже добре”. Було 24 червня.
Того літа пані Плужниковій вдалося відпочити, добре поїсти та набрати вагу. Вона почала довше гуляти та відкривати для себе місто. Особливо їй подобається в муніципальному парку , де можна побачити гори, які дарують їй позитивну енергію та відчуття захищеності. Поруч з нею завжди була дочка. Вона закінчила архітектуру, і двоє волонтерів допомогли їй влаштуватися архітектором у фірму в місті.
Перебуваючи в лікарні, вона дізналася від сусідки по палаті, також з України, що є кілька організацій, які допомагають біженцям. Після виписки вона почала брати участь у заходах, організованих цими НКО, спілкуватися, знайомитися з людьми. У ROUA, громадському центрі, заснованому коаліцією неурядових організацій, вона відвідувала курси, особливо румунської та англійської, а в середині липня записалася на проект Асоціації ASSOC, призначений для українських біженців, які оселилися в Марамуреші. Їй дуже хотілося працювати. Вона швачка, і в Харкові працювала на фабриці, де шили весільні сукні. ASSOC знайшов кравецьку майстерню, де пані Плужникова працювала три дні. Вона зрозуміла, що занадто слабка, щоб впоратися з восьмигодинним робочим графіком.
Аналізи, зроблені цього року в квітні в Бая-Маре, були хорошими, але болі в животі повернулися. У травні пані Плужнікова повернулася до Харкова, до лікаря, який виявив захворювання. Він зробив аналізи і виявив, що «вони неідеальні, хвороба продовжувалася, і один із маркерів дуже високий».
Тим не менш, тиждень, поки вона була вдома, був спокійним. Минулого тижня одна ракета впала в центрі міста і одна в аеропорту. Вона повернулася до Бая-Маре, тому що хотіла би тут залишитися, щоб знайти роботу і підтримувати свою дочку, яка дуже інтегрувалася тут.
В ASSOC пані Плужнікова познайомилася з Анастасією Папп, соціальним працівником та оператором колл-центру при асоціації. Саме Анастасія супроводжувала її до сімейного лікаря в Шомкута Маре. ASSOC вважає, що підтвердження інвалідності допоможе пані Плужніковій легше отримати відповідну роботу і отримувати стабільний дохід. Так, цього року у другій половині червня вони подали документи до державної установи зі складною назвою: Служба комплексної оцінки дорослих з обмеженими можливостями при Соцзахисті Марамуреша. Візит до сімейного лікаря був одним із етапів, який необхідно було пройти для отримання необхідних документів.
Пані Кадар має серед своїх пацієнтів людей, розміщених у центрі для біженців у Шомкута Маре і вже приймала біженців з України. Вона зраділа, побачивши вовняних зайчиків пані Плужнікової, і купила одного для свого сина.
Ляльок пані Плужнікова навчилася робити, коли була вдома після операції. Вона була дуже слабка, «але думки треба було відволікти від негативних емоцій».
Вона створила сторінку в Інстаграмі, де публікує фотографії та відео своїх творінь, виготовлених зі спеціальної вовни, яку замовляє з України. Її мрія – мати інтернет-магазин ляльок. Зараз вона проходить онлайн-курс з маркетингу, щоб навчитися розвивати свій бізнес.
