Професор румунського університету та американський дослідник пропонують біженцям з України психологічну допомогу в метавсесвіті

На площі в центрі Києва три українки розмовляють з модератором про деякі труднощі, з якими вони зітнулися, коли їм довелося покинути свою країну, аби знайти притулок в Румунії. Обговорюють різне: від мовного бар’єру до проблем, пов’язаних зі школою для дітей, від громадського транспорту до виснаження, спричиненого спробами допомогти тим, хто опинився у такій же ситуації. Попри те, що досвід є настільки реальним, наскільки це можливо, зустріч проходить у віртуальному просторі, в ній беруть участь аватари співрозмовників.

Ми дивимося на фрагмент пілотної версії, яка є частиною проекту, ініційованого психологом, доцентом Цезарем Джіосаном – доктором філософії на факультеті психології та педагогічних наук Бухарестського університету та психологом на ім’я Альбет «Скіп» Ріццо – директором відділу медичної віртуальної реальності в Інституті креативних технологій Університету Південної Кароліни.

Проект, який отримав назву Віртуальна Україна має на меті створити простір метавсесвіту в Києві, який стане місцем, де біженці, представлені аватарами, зможуть розповісти про свої життя та досвід. Справжню особу тих, хто бере участь в дискусії знає лише модератор, аватари створюються кожним за власними уподобаннями, а голос можна змінити, аби ніхто нікого не впізнав у реальному житті, якщо учасники цього не хочуть, каже Цезар Джіосан.

«Обмін досвідом між людьми, які пережили подібні події може бути терапевтичним та призвести до позитивного психологічного впливу. Те, що вони збираються в групу у цьому метавсесвіті та починають ділитися своїм життям у Румунії, як вони адаптувалися, які проблеми вони мали на практиці, приносить психологічну користь», – вважає він. Модераторка, молода докторантка психології з Казахстану, була проінструктована не вести розмову стосовно можливих травм, одна з причин – захист українців, які можуть подивитися випуск пілотної версії. «Після травматичного досвіду у деяких людей може розвитися ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Одним з головних симптомів цього розладу є уникання речей, які нагадують вам про травму, тому що якщо ви проти вашої волі стискаєтеся з ситуацією, яка приносить спогади про травматичні події, у вас може виникнути панічна атака», – пояснює Цезар Джіосан.

Можлива терапія

Після відгуків, отриманих від учасників перших двох груп підтримки, творці проекту, розробленого за допомогою технологічного стартапу за участі двох румунів, почали спрощувати роботу користувача, щоб отримання доступу в метавсесвіт здійснювалося просто та інтуїтивно. В той же час вони зв’язалися з декількома психологами з Києва, щоб побачити, як вони підхоплять цю ідею. Окрім груп підтримки, проект ставить собі за мету розробити рішення для боротьби з посттравматичним стресом у метавсесвіті, де можна відтворити такі речі, як танки, звуки гармат та авіаудари.

«Мета полягає в тому, щоб провести когось через травматичний досвід поступово, дуже повільно, стандартом є 10-12 сеансів. Спочатку праця йде з якимись речами, що не дуже схожі на травматичну подію, на наступних сесіях ми наближаємося до травматичної події все ближче. Коли ми підходимо ближче, пацієнтові пропонується розповісти, через що він пройшов, але не все – це називається поступовим впливом», – доповнює Цезар Джіосан.

Віртуальна реальність давно використовується в лікуванні посттравматичного стресу, особливо в США, де велика кількість ветеранів війни. Професор Альберт «Скіп» Ріццо ще у 2010 році був нагороджений Американською психологічною асоціацією за досягнення в цій галузі. Після здобуття докторського ступеню Цезар Джіосан каже, що він сам використовував цей підхід під час праці на кафедрі психіатрії Корнелльського університету в США з жертвами теракту 11-го вересня. Однак терапія віртуальної реальності вимагає фізичної присутності відповідної особи у кабінеті терапевта.

Зараз психологи намагаються допомагати пацієнтам через віртуальний світ на відстані. Отже, метавсесвіт може стати вирішенням для тих, хто через фізичну відстань не має можливості відвідувати групи підтримки або сеанс терапії сам на сам. «Я вважаю, що метавсесвіт допоможе в нішевих сферах, саме тут він буде корисним. Не думаю, що хтось прийде додому після роботи та гулятиме по парку у метавсесвіті, але він може бути корисним в плані психологічної допомоги», – вважає психолог. Навіть якщо ніщо не має такої цінності, як зустріч віч-на-віч з терапевтом, взаємодія у віртуальному світі краще, ніж статична взаємодія в Zoom або обговорення по телефону чи чату, думає він. «Цей досвід занурення, природності, той факт, що ви можете рухатися чи жестикулювати через аватар, дуже допомагає».

Від розладу до адаптації, ПТСР

Зараз існує величезна потреба в психологічних послугах для українців, які щодня страждають через розпочату Росією війну. «Деякі біженці приходять саме з травмою війни. Я чув про жорстокості, які відбувалися з членами родин деяких українців, сестру жінки зґвалтували та вбили у неї на очах. Травми, які пережили ці люди є неймовірно важкими. Якщо ми звернемося до досліджень, статистика скаже, що приблизно у 20% населення, яке зазнало важкої травми, розвинеться посттравматичний розлад. У 12% розів’ється ПТСР, а у решти, до 20% більш легка, «підпорогова» форма розладу. В основному двоє з десятьох людей у популяції мають симптоми ПТСР, які є дуже болісними, особливо у важких формах.

Дехто приходить не з такими важкими травмами як ті, про які я казав, хтось переїхав, утік від війни, нічого особистого з ним не сталося. Що відбувається з тими людьми, яких вигнали з домівок, так це те, що у них часто розвивається розлад адаптації, який дуже схожий на депресію. Він проявляється у почутті смутку, відсутності сенсу життя, тривозі тощо. Це триває до трьох місяців, після чого людина звикається з новим положенням. Але дехто не адаптується, такі люди можуть перейти від розладу адаптації до депресії, яка є набагато серйознішою хворобою. Усі біженці в Румунії, з якими я говорив, кажуть одне й те саме: мені складно адаптуватися тут, бо я залишив дім в Україні, залишив там батьків, я вже не так добре знаю своїх друзів. Я переживаю стрес, тому що ті, кого я залишив позаду, можуть загинути», – каже Цезар Джіосан.