Конкурс Євробачення, який проходить в Ліверпулі від імені України, для італійців - меломанів за призванням є цілим рядом парадоксів. Вони щойно відкрили для себе заново так званий «Пісенній конкурс Євробачення» перемогою у 2021 році, а разом з нею і можливостю проведення конкурсу в минулому році – і це після багатьох років, коли подію навіть не транслювали по телебаченню, а тепер ентузіазм знову був зведений до мінімуму. Не випадково. За традицією, Італію на Євробаченні представляє переможець фестивалю у Сан-Ремо – публічного заходу номер один, еквівалент американському Оскару. З одним уточненням: улюбленець публіки фестивалю в Сан-Ремо не став офіційним переможцем.
Щорічне святкування італійської музики наблизило українську справу до сердець італійців через пісню, написану поза законами музичною індустрії. Мистецтво проти політики: 1-0, коли мистецтво не тільки pour l'art, а й присвячене життю.
Переможцем для публіки стала пісня Tango, навіяна реальною історією українського подружжя, розлученого війною. Багато слухачів хотіли б, щоб ця пісня та її послання звучали цими днями на сцені Ліверпуля.
Вона – Ольга, біженка в Мілані. Він – Максим, воює на фронті. Разом з Ольгою Ліза, їхня дочка. Вже рік, а то й більше Ольга та Максим пересилають одне одному уривки життя й повідомлення по телефону. Це єдине, що дає змогу зберігати зв’язок між ними: їхні образи зі звичайного минулого та такі далекі постаті сьогодення, де єдина впевненість – те, що залишилося в душі. Спокій проти війни та нескінченного очікування.
«Я почав складати пісню, коли почув їхню історію від приятелів. Мене одразу захопили сильні та суперечливі емоції. Таким чином я хотів представити стосунки на відстані, які зазвичай нікому не спадають на думку: вимушене розставання через війну. У мене розривається серце, коли я бачу, як двоє людей намагаються підтримати одне одного усмішками, повними сподівання побачитися знову. Це послання миру та послання людяності. Корисне для того, щоб звернути увагу на ситуацію, в якій ми перебуваємо та бути вдячними за те, що ми маємо», – так автор пояснює ідею пісні.
Альберто Котта Рамузіно зі сценічним псевдонімом Tananai, віком 28 років є одним з найзахопливіших голосів італійської музики сьогодення, і ця пісня, сповнена людського співчуття, назавжди затвердила його як артиста. Сам його творчій шлях засвідчує послання, яке він хотів донести з найважливішої національної сцени. У підсумковому рейтингу в Сан-Ремо Tango посіла п’яте місце після того, як минулого року пісня цього артиста посіла останнє місце на конкурсі. Перше місце було б неможливим для повного аутсайдера, але Tananai отримав величезну підтримку публіки. Ця пісня привернула особливу увагу ЗМІ та зворушила серця багатьох, наблизила їх до трагічної ситуації в Україні. Я чув, як у дні фестивалю люди наспівували пісню, чекаючи потягу в метро, або відповідали комусь «ma non è mai lunedi’» - «понеділок ніколи не настає».
Альберто та Ольга не встигли зустрітися в Мілані, тому що в вона повернулася додому з донькою. У відеодзвінку він сказав їй, що перетворення їхньої історії на музику – це те, чим він найбільше пишається в своїй кар’єрі.
Кохання як страждання, про яке нагадує танго, людина, яка залишилася лише одним голосом, будівлі у вогні, ми не такі як вони, я повернуся у понеділок, але цей понеділок ніколи не настає. Такими є ключові слова в людяному, але й неминуче політичному посланні для людей. Слова, які створили таку сильну хвилю емоцій, що вона отримала здібність перевертати нещодавні реалії. Москва починає втрачати позиції в італійському суспільстві після початку війни та величезного громадського обурення через надсилання зброї в Україну; дуже гучні протести можна було почути навіть у черзі в супермаркеті. Кожний символічний жест має свою вагу, і, безперечно, пісня, присвячена подружжю, розлученому війною, мала свій внесок у зміну сприйняття – маленька нотка про силу музики.
Кілька днів тому Пупо, про якого напевно мало хто чув або пам’ятає, мав бути свого роду зірковим гостем в журі так званого «фестивалю патріотичної пісні», організованого в Москві. Названий «Дорога в Ялту» та організований (а як інакше?) в Кремлі. Фестиваль, на якому, за задумкою організаторів, конкурсанти з різних країн мали співати радянські військові пісні. «Митці, яким набридла підступність Сполучених Штатів, учасники, які поділяють ті самі цінності. Нам потрібно підживлювати нашу вітчизняну війну ідеологією», – пояснив Деніс Майданов, заступник голови комітету Держдуми з культури, якого цитує Corriere della Sera. Така собі м’яка сила в жорсткому варіанті.
Напевно, артисти музичної сфери сьогодні все більше залежать від публіки та все менше від продюсерських компаній, тому що після величезної хвилі народного обурення Пупо врешті-решт вирішив не брати участі у грандіозному заході… Аль Бано також підлив олії у вогонь втручанням звичайного здорового глузду, дуже важливого у цьому контексті. Він десятиліттями виступав у Росії та в цілому в Східній Європі ще з часів комунізму. Він навіть мав дружні стосунки з Путіним та останніми роками відновив концерти разом зі своєю дружиною Роміною Павер. Проте італійська зірка максимально чітко пояснила, що відмовляється їхати в Росію в контексті російської агресії проти України. Участь для нього є «неприйнятною».
«Мені бракує слів. Пупо вільний робити те, що йому заманеться, проте в даний момент ми маємо спитати, чи є доречним грати в «зірок» в Росії. Я зовсім не згоден, мене приголомшує той факт, що мій колега погодився на оплату від країни, уряд якої розв’язав війну, через яку гинуть невинні люди. Ніколи б не подумав, що Путін може таке зробити. Якось я сказав йому, що я – його великий шанувальник. Людина, яку я вважав розумною, яка мені це не раз демонструвала, тепер запустила воєнну машини такого масштабу проти своїх братів. Я повністю змінив свою думку про нього, те що він робить є абсурдним і злочинним», – сказав Аль Бано, якого цитують італійські ЗМІ.
Аль Бано був одним з небагатьох представників громадянської думки, які виступили з рішучими заявами проти Путіна з самого початку війни, коли було набагато більше голосів, які виправдовували вторгнення. І уряд Драґі, і нинішній, на чолі з Джорджією Мелоні відкрито підтримували Україну, але якось проти народних настроїв, особливо спочатку. Традиційно ліві італійці та пов’язані з ними ЗМІ завжди дивилися з прихованим захопленням як на радянський світ, так і на пострадянський. Можна сказати, що сьогодні чутливість італійців до ситуації в Україні значно сильніша, ніж в нульовий момент війни, а пропутинські голоси дедалі лунають все тихіше.
