26 лютого 2022 року, всього через два дні після повномасштабного вторгнення росії в Україну, Володимир Зеленський опублікував у Twitter відео яке сколихнуло весь світ, із заявою, що він не залишає Київ і спростував фейки про те, що він нібито наказав армії скласти зброю. Знімаючи відео в центрі Києва, президент не обрав будівлю Адміністрації Президента, а спрямував камеру на будівлю навпроти – “Будинок з химерами”.
Що це за міфологічний Будинок та чому саме його Зеленський обрав як декорацію для свого важливого звернення. Це зовсім не випадковість, адже Будинок з химерами – це витвір архітектури, символ Києва. Ба більше, будівля є частиною спадщини, а отже, культурної ідентичності країни, яка перебуває під загрозою знищення. Елементи декору будівлі підсилювали звернення президента.
Будинок автопортрет
Насправді завдяки своїй історії Будинок з химерами – це не просто об'єктом культурної спадщини, а справжнім символом міста. Символ процвітання Києва на початку 20-го століття, коли місто стало таким, яким весь світ знає зараз. Київ, де можна було побудувати таку сміливу і незвичайну будівлю.
Свою назву отримав завдяки скульптурним прикрасам, які вражають та інтригують з першого погляду. З фасаду та даху Будинку цілий звіринець спостерігає за перехожими. Незвичайним є також розташування Будинку – він знаходиться в самому центрі Києва, на крутому схилі, й щоб відповідати конфігурації земельної ділянки, має три поверхи на головному фасаді та шість на задньому, настільки великий перепад рівнів між протилежними сторонами.
Не менш цікавими є історії будівництва цього Будинку, які доповнюють перші враження від побаченого. Головний герой цих історій був геніальний архітектор – Владислав Городецький, який також був і претендентом на покупку будівлі в його випадку, через що Будинок має другу назву – Будинок Городецького. До того ж Будинок з химерами можна розглядати як автопортрет архітектора, що матеріалізує весь неординарний характер його автора, абсолютно непересічної авангардистської постаті.
Правильне полювання
Владислав Городецький – поляк за походженням (пол. Władysław Horodecki), український або просто київський архітектор, який був усиновлений та прославлений містом. Загалом, для професіоналів того часу етнічна приналежність була менш важливою, важливим було місце, де вони могли практикувати свою професію, та простір, який надавав їм можливість заявити про себе. Саме Київ на початку 20-го століття, безсумнівно, був таким місцем для Городецького.
Городецький насправді був людиною світу. Народився Городецький в 1863 р. в Польщі та помер в 1930 р. в Ірані, він надзвичайно багато подорожував, а його пристрасть до архітектури та мисливства зводила його то в Європу, в Азію то в Африку.
Він був членом “Імператорського Товариства правильного полювання”, яке спеціалізувалося на полюванні за правилами. Парадоксально, але він був любителем природи, тому під час своїх експедицій збирав цінну інформацію для біологів та антропологів, також фотографії та малюнки, які після свого повернення були опубліковані у книзі “У джунглях Африки. Щоденник мисливця”. Він був чудовим стрільцем, завоювавши численні золоті медалі на змаганнях, і дуже добре знався на ветеринарній медицині, яка спеціалізується на мисливських собаках.
Він був талановитим рисувальником і живописцем, створював декорації та костюми для театру, а також чудовим модельєром – проєктував взуття, капелюхи, елегантні сукні та дорогоцінні прикраси. Дивак про якого казали, що прогулюється Корсо-ю з мавпою на плечі.
Городецький був надзвичайно плідною людиною, з відкритим розумом і баченням, притаманні великим перетворенням початку 20-го століття. Бувши прихильником технологічного розвитку, Городецький мав один з перших автомобілів у Києві, це не просто автомобіль, а лімузин з відкидним дахом. Також цікавився дослідженнями у сфері авіації й мав досвід польотів у своєму житті.
Основний вид діяльності
Городецький мав багато захоплень, але передусім він був архітектором. Крім своєї основної роботи, займався проєктуванням важливих будівель у Києві, серед яких – Римо-католицький собор Святого Миколая, Караїмська кенаса та будівля національного художнього музею, а також інші відомі будівлі світу.
На початку своєї кар'єри, задля імені та слави, він робив усе: проєктував гробниці, працював над проєктом міської каналізації, безплатно проєктував павільйон для Імператорського товариства правильного полювання, виробничі цехи для фабрик та два павільйони сільськогосподарської та промислової виставки 1897 року.
На початку будівельної лихоманки 20-го століття, коли Київ радикально перебудовувався й будувалося багато нових будівель, Городецький брав участь у плануванні міста, так він став невідділенною частиною іміджу міста. Сьогодні одна з вулиць, яку він проєктувати, має його ім'я, а в центрі Києва встановлено пам'ятник, що зображує його за столом з щоденником мисливця перед собою, ніби запрошуючи перехожих приєднатися до нього на філіжанку кави. Зрештою, Городецький став персонажем детективного роману "Місто з химерами" Олеся Ільченка, який був визнаний як “Найкраща українська книга 2010 року”.
Химера химер
Більшість інформації про Городецького є суперечливою, що посилює атмосферу таємничості, яка оточує цього загадкового персонажа. У період комунізму про нього взагалі перестали згадувати.
Як згадували, він їздив полювати в далекі краї – Сербія, Монголія, Бірма, Тибет, Кавказ та в британських колоніях Африки. У 1920 році, тікаючи від більшовиків, емігрував у Варшаву, де працював в американській компанії, а вже в 1928 році отримав запрошення обійняти посаду головного архітектора «Синдикату з будівництва Перських залізниць”. В Ірані, Городецький спроєктував Тегеранський залізничний вокзал, після чого його запрошують координувати ще декілька проєктів. Помер Городецький у віці 67 років від серцевого нападу, відразу після мисливської експедиції десь біля Каспійського моря. Похований на римо-католицькому цвинтарі в Тегерані. На його могилі, на кам’яній брилі викарбовано напис польською мовою “Нехай чужа земля буде легкою”.
Стиль і бетон
Це історія людини, яка уявила собі Будинок з химерами, як грандіозний витвір мистецтва, будинок-маніфест, парі в прямому сенсі слова, що кинув і досі кидає виклик канонам, який привертає увагу людей, мисливський замок в центрі Києва.
Той факт, що ця будівля хоч і була побудована в центрі міста, але всі оминали її через розташування – надзвичайно крутий схил біля відносно невеликої болотистої місцевості, зробив будівлю відомою ще до того, як була побудована. Конфігурація земельної ділянки й те що, що ймовірно будівництво було заборонено протягом тривалого часу, дозволили Городецькому придбати її за дуже вигідною ціною та реалізувати надзвичайно сміливий проєкт. Цей виклик, який дав йому повну свободу продемонструвати свої технічні та художні навички, які зробили його відомим. Матеріалом для цього нездійсненного завдання він обрав бетон – це інноваційне рішення для цивільного будівництва того часу. Городецький був одним з перших, хто його застосував. У місті, яке стрімко розросталося новобудовами, які вражають, важко було чимось здивувати, проте Городецькому це вдалося завдяки його багатій уяві.
Фасад Будинку, який оздоблений живими тваринами німфами, та інтер'єр, що складається з мисливських трофеїв, квіткових елементів та фресок на мисливську тематику, створюють казковий архітектурний пейзаж, який зачаровує або жахає, в залежності від вашого смаку, але який точно не залишає байдужим.
Стилістично будівля витримана в стилі модерн, а Городецького охрестили "київським Гауді", але насправді вона є єдиною у своєму роді та її важко вписати в якусь архітектурну лінію.
Будівля також вирізняється своєю ретельно продуманою функціональністю. Кожен поверх Будинку був спроєктований як окрема квартира, з усіма необхідними приміщеннями, від віталень до кухонь, туалетів, кімнат для прислуг та навіть невеликих будуарів. Згодом, окрім шаф з льодом для зберігання продуктів та ретельно оздоблених печей, на першому поверсі заднього фасаду, тобто в шестиповерховій частині будівлі, було облаштовано стайню для коней та корів, що дало змогу годувати дітей свіжим молоком.
Є ще багато неопублікованої інформації, яку варто додати. Наприклад, короткий проміжок часу, за який був збудований Будинок. На початку 1901 року Городоцький купив ділянку землі, в березні вже почав будівництво, а вже в 1903 році відбулись перші заселення людей, серед яких був і сам Городецький, який жив на першому поверсі триповерхового будинку з видом на вулицю Банкової.
До будівництва Будинку приєднався інженер Антон Штраус, який працював над каркасом будівлі та міланський скульптор Еліо Саля – відповідальний за орнаменти з каменю та цементу, з яким він вже працював над іншими символічними будівлями в Києві, зокрема над римо-католицьким собором Святого Миколая.
Нестандартність Будинку та таємничість його архітектора, як і слід було очікувати, породили безліч легенд за ці роки. Одна з яких розповідає, що донька Городецького через нещасне кохання втопилася стрибнувши в Дніпро, а згорьований батько збудував в пам'ять про неї цей Будинок.
Нові мешканці
У 1912 році Городецький втрачає право власності на будівлю, оскільки немає змоги виплатити кредитні гроші, взяті на купівлю землі та будівництва. Невдачі також сприяли його дорогі мисливські сафарі в Африці.
Будинок з химерами, по черзі, переходив від одного власника до іншого. Після приходу більшовиків, дім використовувався як штаб військово-трудової дружини. Згодом дім націоналізували й використовували як житло, де на кожному поверсі проживало до 10 сімей.
Під час Другої світової війни Будинок був занедбаний, а згодом став поліклінікою для еліти Комуністичної партії. За весь цей час стан Будинку з химерами погіршився, опинившись під загрозою обвалу. На щастя, на початку 2000-х років Будинок був повністю відреставрований, а з 2005 року, після нетривалого функціонування як філія Національного музею мистецтв, став резиденцією президента для проведення дипломатичних урочистостей.
Під час реставрації оновили сад, який також був спроєктований Городецьким та площу, яка з’єднує Будинок з химерами з будівлею Адміністрації президента. Знаючи його історію, здається, що нонконформізм і хоробрість, які передають Будинок та його автор, лише доповнюють звернення президента Зеленського в його історичному відео, зняте ввечері 26 лютого 2022 року.
