„«Що я можу зробити?», - запиталася Марічіка Чубара, коли війна змусила мільйони українців шукати безпеки за кордоном. Розмовляючи румунською, українською та російською, молода жінка поїхала на митницю в Ісакчу, щоб допомогти наляканим й замерзлим людям знайти дорогу в сусідній, але геть незнайомій країні.

На початку було слово… Були слова, які стосуються основ виживання: «У вас щось болить?», «Ходімо до лікаря.», «Візьміть пляшку води.», «Візьміть ковдру». Після незліченних годин подорожі та очікування посадки на пором, який зв’язує Україну та Румунію, виснажені люди прибували з берега війни на берег миру. «Я ніколи не бачила стільки смутку, про нього мало що можна сказати. Було дуже багато дітей, багато бабусь та дідусів, деякі з них ледве рухалися, було дуже холодно. Дуже багато з тих, хто прибув до Румунії ніколи не залишали своєї країни та не хотіли б цього робити», - пригадує молода жінка.

За даними прикордонної поліції, з початку війни через кордон Румунії проїхало близько чотирьох мільйонів Українців. Більшість з них поїхали далі або повернулися додому, в той час як приблизно 100 000 тимчасово оселилися в нашій країні. Марічіка Чубара намагається бути корисною тим, хто залишився,  та кому потрібен інструмент для адаптації до нового життя: румунська мова. Тож вона перейшла від поспішних перекладів на митниці до викладання курсів румунської мови та інтеграції українських дітей до румунських шкіл.

Їй 29 років, вона народилася в Бєльцькому повіті Республіки Молдова та має українське походження по батькові, її дідусь та бабуся зі Львову. Вона переїхала до Румунії десять років тому, закінчила факультет журналістики та комунікації Бухарестського університету і співпрацювала з виданнями та телевізійними станціями Румунії і України. У школі вона вивчала російську і українську мови та пригадує, що вдома призвичаїлася до латинського алфавіту, тож їй доводилося докладати чимало зусиль, щоб зрозуміти кирилицю. Безпорадність, яку вона тоді відчувала допомагає їй зрозуміти, з якими труднощами стискаються учні, коли їм потрібно вивчити новий алфавіт. Коли невдовзі після початку війни її попросили вести курси румунської мови для українців, це стало для Марічікі новим викликом: «Як викладати щось настільки складне для вивчення?»

 «Йди тим же шляхом, але навпаки!»

«Моя мама – педагог і вона співпрацює з Департаментом соціальної допомоги Республіки Молдова для підтримки біженців. Я їй подзвонила та спитала: Як допомогти людям з тим, аби вивчити румунську мову? Мама відповіла мені: ти пам’ятаєш, як складно тобі було вивчати кирилицю? Йди тим же шляхом, але навпаки. Якщо ти намагаєшся навчати румунській так, ніби навчаєш румуна, це ніколи не спрацює», – розповідає вона. Оскільки вона не могла знайти жодного підручника з румунської для носіїв слов’янської мови, то почала створювати власні уроки з акцентом на вивчення алфавіту та вимови. 

«Потрібно пройти інтенсивні уроки з вивчення алфавіту та вимови перед тим, як можна буде просуватися далі та писати своє ім’я або звідки ти родом. Це – основа, якщо ви не вирішите це, вчитися чомусь ще буде набагато складніше. Вимова є дуже важливою при переході з мови з великою кількістю приголосних до мови з великою кількістю голосних. Потрібно багато вправ на дикцію, я відчула це на власній шкурі, коли пройшла зворотній процес навчання», – пояснює Марічіка. 

Іншим суттєвим аспектом був вибір прикладів, що вивчатимуться на уроках, які мають відображати життєві ситуації, що трапляються українцям в Румунії: під час походу в магазин, консультації з лікарем або діалогу з владою з приводу отримання тимчасового захисту. «Коли я готувала матеріал для курсу, я шукала найкращі приклади, супроводжувані зображеннями, які допоможуть інтуїтивно зрозуміти про що йдеться. Після кожного уроку я давала їм домашнє завдання, не те домашнє, яке я ненавиділа в школі, а завдання яке підтримувало б їхню активність у вивченні румунської мови. Наприклад я їм казала: напишіть слово, яке починається і закінчується певними літерами алфавіту. Найбільшим задоволенням для мене було, коли вони за деякий час вони приходили на курс і казали: Ми були в магазині та розібралися самі. Ми були на ринку та розібралися самі. Ми змогли взяти собі квиток на автобус, на метро», – каже Марічіка Чубара. 

Підручник з транслітерацією

З початку війни вона співпрацювала з багатьма організаціями для підтримки українських біженців та проводила численні курси румунської мови. За деякий час вона зрозуміла, що накопичила значну кількість навчального матеріалу.

«Тоді я сказала собі: якщо я вже створила ці ресурси відповідно до потреб українців в Румунуії, після дискусій з місцевою громадою, чому б не створити посібник, до якого матимуть доступ більше людей. Усі теми в підручнику навіяні реальними випадками, тому що я питаю учнів на курсах, в яких ситуаціях вони стискаються з труднощами. Це підручник румунської мови для іноземців, з транслітерацією, який можуть використовувати організації, школи та звичайні українці, оскільки він також дає можливість навчатися індивідуально», – каже Марічка Чубара, яка додає, що вже веде переговори з декількома організаціями, та що підручник може бути опублікований цього літа.

Зараз вона співпрацює з ЮНІСЕФ та Шкільним інспекторатом муніципалітету Бухареста, щоб підтримувати українських батьків у процесі зарахування їхніх дітей до румунських шкіл. Через рік після початку війни близько 3800 дітей були зараховані до румунської системи освіти, а останнім часом кількість запитів почала збільшуватися, каже Марічіка Чубара. Однак вона також помітила зростання небажання румунів допомагати українцям. «Я би попросила людей замислитися над тим, що діти – це завжди майбутнє будь-якої нації. І при допомозі, наданій українським дітям, опосередковано буде підтримано і румунських дітей. Тому що вся ця допомога, вся інфраструктура, з якою міжнаціональні організації приходять до Румунії, залишиться в Румунських інституціях після того, як усе це лихоліття закінчиться» – вважає вона.